Alea iacta est

Громадянська війна — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави. Поняття громадянська війна пішло від латинського bellum civile, яким використовувався для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.
Найдавніші відомі в історії громадянські війни — громадянські війни в стародавньому римському суспільстві. При дослідженні будь-якої громадянської війни дослідники виділяють основне протиріччя, через яке точилась дана війна, а також дві основні суспільні групи (класи), боротьба між якими визначала характер цієї війни.
Від повстань, бунтів та заколотів громадянська війна відрізняється масштабами та інтенсивністю військових дій. Громадянська війна характеризується тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто-густо в громадянських війнах використовують регулярні збройні сили.

Перемога над Помпеєм. У 50 році до н. е. Помпей, наляканий успіхами Цезаря у Галлії, почав схиляти сенат до прийняття рішення про відкликання Цезаря з завойованих земель. 1 січня 49 року до н. е. сенат ухвалив відповідний наказ. Народні трибуни наклали на це рішення «вето» і втекли до Цезаря. У розпорядженні Гая Юлія було лише два легіони (близько 10 тисяч воїнів). Перебуваючи біля кордонів Італії, він розумів, що, перейшовши річку Рубікон, розпочне громадянську війну. Зваживши всі «за» і «проти», зі словами «Жереб кинуто!» — він переправився на той бік річки. Помпей відступив до Греції. У Греції, поблизу міста Фарсал. У 48 році до н. е. відбулася битва двох видатних римських полководців.
Військо Цезаря становили 34 тисячі піхоти і 1 400 вершників, військо Помпея — 60 тисяч піхоти і 7 тисяч кінноти. Помпей втратив 15 тисяч вбитими і 24 тисячі полоненими.
У серпні 47 року до н. е. відбулася вирішальна битва між Цезарем і Понтійським царем Фарнаком. Цезаря було проголошено диктатором на 10 років, але щороку він обирався консулом. Тоді «диктатором» називали людину, яка організовує боротьбу проти зовнішнього ворога. Головною метою політики Цезаря було відновлення стабільного життя держави. Він видав ряд законів про устрій міст у провінціях, про безкоштовне роздавання хліба, а також закон проти розкоші, за яким було заборонено користуватися ножами, носити пурпуровий одяг і перли.

Намагався Цезар змінити і соціальний устрій Риму. Не боячись непопулярності, він зменшив дотації зубожілому населенню Рима з 300 тисяч на 150 тисяч людей. Так правитель намагався стримати наплив пролетаріату до столиці.
Також Цезар розпочав широку колонізацію Італії. Він викупив багато земель і розселяв на них ветеранів своїх армій та безземельних селян. Нові поселенці розміщувалися в старих оселях по всій країні, для скорішої асиміляції з місцевим селянством. Щоб підтримати сільське населення Італії, Цезар видав розпорядження, згідно з яким в приватних маєтностях принаймні половина робітників має бути із вільних селян, а не невільників. Селянам, які мали великі родини, він визначив окремі нагороди. Цезар взяв також під свою опіку населення італійських міст і видав нові муніципальні закони, що врегулювали міський устрій.
Нові колонії Цезар створював і у провінціях в Галлії, Іспанії, Африці і місцями у Греції та на Сході. За часів його правління в провінції було переселено біля ста тисяч людей. Ця колонізація мала подвійну мету: підняти економічне становище селянства, яке в перенаселеній Італії не могло знайти прожитку, і підсилити романізацію провінцій. Цю політику Цезаря наслідували пізніше всі римські імператори. Мешканцям провінцій він щедро роздавав римське громадянство, щоб у такий спосіб тісніше зв'язати їх з Римською державою.
Щоб звеличити своє володарювання, а також дати роботу безробітним масам, Цезар розпочав велике будівництво в Римі. Він побудував новий форум (ринок), що дістав його ім'я. А серед площі поставив святиню Венери — матері юліанського роду, збоку — величавий судовий будинок, так звану Базиліку Юлія. Для сенату побудував новий будинок для засідань, так звану курію Юлія, бо старіша ратуша згоріла. Також почалося будівництво нового будинку для народних зборів на Марсовому полі, але Цезар не встиг його закінчити. Мав задум Цезар побудувати також великий театр і публічну бібліотеку, в якій хотів розмістити Александрійську бібліотеку Птолемея. Крім архітектурних робіт, Цезар задумував заснувати новий тіорт в Остії в гирлі Тібру, проектував нові дороги в Італії та провінціях. У своїх широких планах задумував Цезар і розбудову провінцій, і заснування нових міст, навіть заснування другої столиці держави на Сході. А кордони римських володінь хотів пересунути за Дунай, завоювавши германів, скіфів та інші племена.

У зв'язку з розоренням вільного селянства була скасована військова повинність, солдатам було збільшено плату, і римська армія стала професійною найманою армією.

Диктатура — необмежена влада в державі особи, групи осіб, суспільної верстви, що на відміну від демократії, тримається не на вільних і незалежних виборах, а спирається на силові структури та органи держави чи навіть на пряме насильство, репресії та терор.
Термін, що характеризує систему влади одного правителя або вузької і замкненої групи осіб (хунта), без конституції, або з номінально існуючою конституцією. (У древньому Римі диктатором був правитель, який призначався на 6 місяців).

Юлій Цезар хоч і належав до патриціанського роду, вів боротьбу проти сенатської аристократії. За це він накликав на себе ненависть багатьох видних політиків з табору оптиматів як то Марк Порцій Катон, Марк Кальпурній Бібул та ін. Не маючи змоги вказати на політичні помилки свого ворога, вони намагалися зобразити Цезаря як розпусного властолюбця, втім ці спроби були настільки абсурдними і очевидно направлені на очорнення Гая Юлія, що викликали зворотний результат.

Благо народу — це найвищий закон. Кожна країна має свої закони. Нікого не виправдовує незнання закону. Новий цар — новий закон.
Ніхто не може бути покараний двічі за той самий злочин.
Ніхто не може бути суддею у власній справі.
Немає такого закону, який подобався б усім.
Договори треба виконувати.
Під час війни закони мовчать.
Один свідок — це не свідок.
Треба вислухати й протилежну сторону.


Найдавніший збірник римських законів (V ст. до н. е.) мав назву «Закони XII таблиць», оскільки текст 'їх було відлито на 12 бронзових таблицях, виставлених на римському Форумі. Закони було складено чітко й зрозуміло. Вони охоплювали різні аспекти життя людей. Усі громадяни Римської держави були рівні перед законом.
Закони суворо карали злодіїв. Наприклад, за крадіжку чужого зерна спійманого злодія розпинали на дереві. Якщо хтось підпалював клуню з хлібом чи снопи біля неї, злочинця також спалювали.
З Тарпейської скелі в річку Тибр скидали брехливих свідків, а також підкуплених суддів.

У рабство продавали боржника, який не міг повернути борг, а також дезертирів з армії.

Падіння республіки та рання імперія в Римі

Коментарі