Буддизм

Будда Шак’ямуні, Будда нашого часу, жив 2450 років тому в умовах надзвичайно розвиненої духовної культури Північної Індії. Він досяг Просвітлення, після чого радісно навчав упродовж повних 45 років, оточений обдарованими учнями. Тогочасні умови були ідеальними для випробування та розповсюдження його повчань, і це зумовило нинішнє багатство буддійської мудрості та методів. Перед смертю 80-річний Будда сказав:
Я можу померти щасливим. Я не приховав жодного повчання. Я передав усе корисне вам. Будьте світлом самі для себе». Ці слова свідчать, що вчення Будди спирається на людську зрілість та осмислене життя. Коли Будду питали, навіщо й чого він навчає, він відповідав: «Я навчаю, бо ви, як і решта істот, хочете бути щасливими та уникати страждань. Я навчаю того, якою є природа речей.

Слова самого Будди, що довгий час зберігалися в усній передачі, пізніше були записані в Канджурі, який  складається зі 108 томів та містить 84000 повчань. Тенджур — це додаткові 254 томи коментарів до слів Будди, складені його досвідченими учнями. Обидва канона переклали тибетською між VII та XIV століттями. Згодом склалися три важливі цикли буддійського вчення: Віная, Сутра і Тантра.

Чому ж навчав Будда як остаточно істинному? Він пояснював, що непідвладна часові сутність проймає собою все, знає все і є всьому основою. Абсолютне має існувати завжди й усюди та не може бути створено чи зруйновано, бо інакше воно було б зумовленим та відносним.
Простір та багатство потенціалу поширюються за межі концепцій «є» або «немає». Цю сповнену блаженства істину можна осягнути, якщо створити відповідні умови. Нездатність переживати її в усій повноті або частково, випливає з фундаментальної помилки будь-якого непросвітленого ума —нездатності пізнати себе.
stupa
Усі повчання Будди звертаються до природи ума, вони дають засоби досягти його повного пробудження. Якщо шукати непохитної та незалежної від часу свідомості, що дивиться нашими очима, усвідомлює або переживає явища, не знайдеться нічого сталого, наявного, фактичного. Ось чому Будда описував сутність ума як порожнечу. За його часів це розуміли як «порожній від чогось», тому це слово добре підходило для вираження ідеї, що усвідомлення, яке ми намагаємося дослідити, не має жодної матеріальної основи та жодних певних якостей.
Послуговуючись цим тлумаченням, порожнечу ніхто не асоціював із «ніщо» чи чорною дірою. Її розуміли радше так: той, хто переживає, не має ані розміру, ані ваги, ані глибини, ані ширини, ані довжини; ум не річ, що може розпастися або зникнути.

Коментарі