Говорячи про нинішню війну в Україні, ми любимо вдаватися до історичних паралелей.

Говорячи про нинішню війну в Україні, ми любимо вдаватися до історичних паралелей. То називаємо нинішню війну Вітчизняною (відразу напрошується паралель із «Великою Вітчизняною»), то порівнюємо оборону Донецького аеропорту з обороною Сталінграда і т. п. Тут наша масова історична пам’ять не сягає глибше подій Другої світової війни.
І чомусь ніхто не прагне порівняти нинішні події в Україні з Хмельниччиною. Хоча, насправді, порівняння вражаючі. Інша річ, що вони можуть виявитися для нас неприємні й засвідчити іронію історії.
Бо в нинішній ситуації Українська держава відіграє приблизно таку саму роль, яку відігравала Річ Посполита під час Хмельниччини, а проросійські сепаратисти Донбасу нагадують українських козаків у ті далекі часи. Розумію, що багато кого шокує це порівняння. Та все ж…
Та не будемо про деталі. Поговоримо про загальні тенденції. Спочатку кинемо свій погляд на Донбас. Окупована його частина із російськими військами, анархічними «ополченцями», які між собою з’ясовують стосунки, чимось нагадує території, контрольовані військами Хмельницького. Правда, замість російських військ були татари. Замість «ополченців» – козаки. Є й паралелі в планів символічному. Серед «ополченців» існують загони, представники яких вважають себе козаками. Також «ополченці» заявляють, що вони «захисники канонічного православ’я». Єдиний суттєвий момент, який відрізняє Хмельниччину від нинішніх проросійських сепаратистів, це те, що останні не мають авторитетного лідера.
А тепер подивимося, яка була політична ситуація в Речі Посполитій середини XVII ст. Багато в чому вона нагадує політичну ситуацію в нинішній Україні. Слабка й неавторитетна центральна влада, обмежені можливості впливу короля (нині – президента), широка демократія, що межує з анархією, й суцільна корупція, коли державні посади продаються й купуються. Хмельниччина, незважаючи на її масштаби, так і не змінила кардинально Річ Посполиту, не зробила управління нею більш ефективним. У цій корумпованій державі, де політика часто підмінялася цинічним інтриганством, часто на високих державних посадах опинялися нікчемні люди, натомість люди талановиті опинялися на маргінесі. Це й породжувало чимало проблем у Речі Посполитій, яка виявилася не готовою сприймати нові виклики, в результаті чого зазнала падіння.
Звісно, я далекий від думки, що історія має обов’язково повторюватися один до одного. Повторюється, вона, радше в своїх тенденціях. Адже люди, попри зміни матеріальні й технічні, мало змінилися.
Говорячи про нинішню війну в Україні, ми любимо вдаватися до історичних паралелей. То називаємо нинішню війну Вітчизняною (відразу напрошується паралель із «Великою Вітчизняною»), то порівнюємо оборону Донецького аеропорту з обороною Сталінграда і т. п. Тут наша масова історична пам’ять не сягає глибше подій Другої світової війни.
І чомусь ніхто не прагне порівняти нинішні події в Україні з Хмельниччиною. Хоча, насправді, порівняння вражаючі. Інша річ, що вони можуть виявитися для нас неприємні й засвідчити іронію історії.
Бо в нинішній ситуації Українська держава відіграє приблизно таку саму роль, яку відігравала Річ Посполита під час Хмельниччини, а проросійські сепаратисти Донбасу нагадують українських козаків у ті далекі часи. Розумію, що багато кого шокує це порівняння. Та все ж…
Та не будемо про деталі. Поговоримо про загальні тенденції. Спочатку кинемо свій погляд на Донбас. Окупована його частина із російськими військами, анархічними «ополченцями», які між собою з’ясовують стосунки, чимось нагадує території, контрольовані військами Хмельницького. Правда, замість російських військ були татари. Замість «ополченців» – козаки. Є й паралелі в планів символічному. Серед «ополченців» існують загони, представники яких вважають себе козаками. Також «ополченці» заявляють, що вони «захисники канонічного православ’я». Єдиний суттєвий момент, який відрізняє Хмельниччину від нинішніх проросійських сепаратистів, це те, що останні не мають авторитетного лідера.
А тепер подивимося, яка була політична ситуація в Речі Посполитій середини XVII ст. Багато в чому вона нагадує політичну ситуацію в нинішній Україні. Слабка й неавторитетна центральна влада, обмежені можливості впливу короля (нині – президента), широка демократія, що межує з анархією, й суцільна корупція, коли державні посади продаються й купуються. Хмельниччина, незважаючи на її масштаби, так і не змінила кардинально Річ Посполиту, не зробила управління нею більш ефективним. У цій корумпованій державі, де політика часто підмінялася цинічним інтриганством, часто на високих державних посадах опинялися нікчемні люди, натомість люди талановиті опинялися на маргінесі. Це й породжувало чимало проблем у Речі Посполитій, яка виявилася не готовою сприймати нові виклики, в результаті чого зазнала падіння.
Звісно, я далекий від думки, що історія має обов’язково повторюватися один до одного. Повторюється, вона, радше в своїх тенденціях. Адже люди, попри зміни матеріальні й технічні, мало змінилися.
Говорячи про нинішню війну в Україні, ми любимо вдаватися до історичних паралелей. То називаємо нинішню війну Вітчизняною (відразу напрошується паралель із «Великою Вітчизняною»), то порівнюємо оборону Донецького аеропорту з обороною Сталінграда і т. п. Тут наша масова історична пам’ять не сягає глибше подій Другої світової війни.
І чомусь ніхто не прагне порівняти нинішні події в Україні з Хмельниччиною. Хоча, насправді, порівняння вражаючі. Інша річ, що вони можуть виявитися для нас неприємні й засвідчити іронію історії.
Бо в нинішній ситуації Українська держава відіграє приблизно таку саму роль, яку відігравала Річ Посполита під час Хмельниччини, а проросійські сепаратисти Донбасу нагадують українських козаків у ті далекі часи. Розумію, що багато кого шокує це порівняння. Та все ж…
Та не будемо про деталі. Поговоримо про загальні тенденції. Спочатку кинемо свій погляд на Донбас. Окупована його частина із російськими військами, анархічними «ополченцями», які між собою з’ясовують стосунки, чимось нагадує території, контрольовані військами Хмельницького. Правда, замість російських військ були татари. Замість «ополченців» – козаки. Є й паралелі в планів символічному. Серед «ополченців» існують загони, представники яких вважають себе козаками. Також «ополченці» заявляють, що вони «захисники канонічного православ’я». Єдиний суттєвий момент, який відрізняє Хмельниччину від нинішніх проросійських сепаратистів, це те, що останні не мають авторитетного лідера.
А тепер подивимося, яка була політична ситуація в Речі Посполитій середини XVII ст. Багато в чому вона нагадує політичну ситуацію в нинішній Україні. Слабка й неавторитетна центральна влада, обмежені можливості впливу короля (нині – президента), широка демократія, що межує з анархією, й суцільна корупція, коли державні посади продаються й купуються. Хмельниччина, незважаючи на її масштаби, так і не змінила кардинально Річ Посполиту, не зробила управління нею більш ефективним. У цій корумпованій державі, де політика часто підмінялася цинічним інтриганством, часто на високих державних посадах опинялися нікчемні люди, натомість люди талановиті опинялися на маргінесі. Це й породжувало чимало проблем у Речі Посполитій, яка виявилася не готовою сприймати нові виклики, в результаті чого зазнала падіння.
Звісно, я далекий від думки, що історія має обов’язково повторюватися один до одного. Повторюється, вона, радше в своїх тенденціях. Адже люди, попри зміни матеріальні й технічні, мало змінилися.
Петро Кралюк

Коментарі