Іван Паторжинський











Народився 20 лютого (3 березня1896 року в селі Петро-Свистунове (нині Вільнянського району Запорізької області). У сім'ї було семеро дітей. В молодості батько працював складальником у типографії, а коли від свинцевого пилу захворів на туберкульоз, купив хату в селі, став дяком у місцевій церкві. Голосом Іван вдався в батька, який славився потужним басом. Іван вирізнявся серед братів тямущістю й голосом. Його першим наставником був місцевий дзвонар, від якого Іван з шести літ знав грамоту.[1] 
Закінчив Бахмутське духовне училище та Катеринославську духовну семінарію. У семінарії вчився вже після татової смерті, як сирота, за державний кошт. Сану не прийняв, оскільки мріяв про театр. У семінарії осягав таємниці співу, розвивав незвичайно сильний голос; співав у церковному хорі, організував чоловічий квартет, концерти якого проходили з аншлагом. Організував оперну студію й ансамбль, з якими виступав на Донбасі.
З 1917 року учителював на Донбасі, організував драматичний гурток, брав участь у виставі малоросійської трупи Колісниченка. Незабаром на нього звернула увагу співачка та педагог Зінаїда Малютіна (вихованка Московської консерваторії) і почала займатися з ним співом, готуючи до камерних концертів.[1]
Згодом переїхав до Катеринослава (нині місто Дніпро), де одружився зі Снагою Марфою Хомівною. 1925 року в них народилася дочка Галина.
Вокальну освіту здобув у Катеринославській консерваторії (1918—1922). Працював керівником і диригентом хорової капели, хормейстером у клубі друкарів, створив чоловічий вокальний квартет, викладав співи у школах.
1925 року став солістом оперного театру в Харкові. Дебютом була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Серед іншого співав у дуеті з Литвиненко-Вольгемут, творча дружба з якою тривала майже 30 років.
Від 1935 року — соліст Українського театру опери та балету в Києві. Мав надзвичайно сильний голос оксамитового тембру. Творчий діапазон був дуже великий: виконав сорок п'ять оперних партій; знявся у кінофільмах «Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка».
Гастролював у Польщі, Італії, Фінляндії, Канаді, Німеччині, США, Франції.
Провадив громадську роботу (у 1945—54 роках — голова правління Українського театрального товариства). М. С. Хрущов пише у спогадах, що Паторжинський, котрого як людину й співака поважав сам Сталін, разом із М. Литвиненко-Вольгемут заступився за арештованого композитора Костянтина Данькевича і домігся його звільнення.
1953 року Паторжинський востаннє проспівав Карася із «Запорожця за Дунаєм» і покинув оперну сцену. У 1959 р. у залі Київської консерваторії відбувся останній концерт видатного співака.

Коментарі